Англійська революція другої половини XVII ст.

Пригадайте:

1. Що таке мануфактура?

2. Що таке обгороджування і з якою метою воно провадилось?

3.Яку роль у житті Англії відігравав парламент?

4.Коли виникло пуританство? Якими були основні погляди пуритан?

1. Соціально-економічний розвиток Англії напередодні революції

На початку XVII ст. в Англії ще панували феодальні відносини, одначе формувались і нові, капіталістичні. Проявами цього процесу стали створення мануфактурного виробництва, розвиток торгівлі, піднесення міст, поширення товарного сільськогосподарського виробництва.

Перша половина XVII ст. відзначалася зростанням мануфактур, особливо ткацьких. Основна маса їх знаходилась у сільській місцевості й не мала цехових регламентацій. Ткацькі верстати розміщалися в будинках дрібних землевласників. У визначений час до їхніх садиб приходив покупець, який, даючи сировину, робив замовлення й за платню забирав готову продукцію. Така форма мануфактури, як уже згадувалося, називається розпорошеною.

Англія стала основним постачальником нефарбованих тканин на європейський ринок. Основними споживачами цих тканин були голландці, які володіли секретом стійкого фарбування.

Значного розвитку досягло вуглевидобування. В середині XVII ст. Англія забезпечувала 80% загальноєвропейського видобутку вугілля (близько 3 млн т).

Зростала торгівля. За перші 40 років XVII ст. обсяг її подвоївся. Головну роль відігравали торговельні компанії, які користувалися монопольним правом на торгівлю в певному регіоні. Найбільшою була Ост-Індська компанія.

У сільському господарстві розвивалися тенденції, започатковані ще в XVI ст. Лендлорди (великі землевласники) продовжували обгороджування з метою розведення овець або ж, як і орендатори, використовували ренту (податок). Як лендлорди, так і орендатори наймали робітників. Ці процеси свідчили про подальше втягування сільського господарства у ринкові відносини. Такі процеси були притаманні в основному південним і центральним графствам. На півночі зберігалися феодальні форми експлуатації: натуральна рента (оброк) і відробіток (панщина).

Зрушення в економіці відбивалися на соціальній структурі англійського суспільства. Хоча воно за формою лишалося феодальним із складною системою нерівності прав та обов`язків, у поведінці, звичаях, роді занять деяких верств суспільства сталися значні зміни. Так, серед землевласників виокремилося нове дворянство, яке на відміну від старого активно вело господарство: розводило овець, не цуралося торгівлі та мануфактурного виробництва.

Швидко збільшувався прошарок найманих робітників внаслідок обгороджування, що його провадило нове дворянство. Наймані робітники знаходили роботу на мануфактурах, у копальнях, портах, на вантажних суднах.

2. Політичні передумови революції

У 1603 р. завершилося майже півстолітнє правління королеви Єлизавети. Англія за нього стала однією з найсильніших держав Європи.

Єлизавета через відсутність інших близьких родичів заповіла престол синові страченої нею Марії Стюарт — Якову. В Англії запанувала династія Стюартів. Вони прагнули встановити в країні абсолютну монархію, наслідуючи приклад Людовика XVI у Франції. Свою королівську владу сприймали як даровану Божою милістю, тому будь-які спроби обмеження розцінювали як зазіхання на неї. Стародавні права парламенту вважалися поступками з боку монархів, що їх можна й забрати назад.

Політичні суперечки мали релігійне забарвлення. Гостра боротьба точилася між протестантськими партіями, англіканською державною церквою та католицькими симпатіями Стюартів.

Яків І (1603—1625 рр.) своєю політикою, як внутрішньою, так і зовнішньою, викликав невдоволення більшості громадян. Ставши на бік англіканської церкви, він учинив гоніння як на пуритан (протестантів), так і на католиків. Останні, своєю чергою, організували проти нього “порохову змову” (намірялися висадити в повітря парламент, коли там знаходився король), але невдало. Проти Якова І виступили й шотландці, обурені введенням англіканської церкви. Король кинув виклик і парламентові — постійними порушеннями конституційної законності, стягуванням нелегітимних податків, зовнішньою політикою, спрямованою на підтримку католицьких країн.

Після Якова І на престол зійшов його син Карл І (1625—1649 рр.), який за особистими якостями був кращим від батька, але продовжував його політику.

Карл І потребував коштів для продовження воєн проти Іспанії та Франції. За перші три роки свого правління він тричі скликав і розпускав парламент: перший дав йому незначну суму, другий взагалі відмовив, а третій ладен був надати кошти за умови, що король підпише “Петицію про права”, яка відновлювала й підтверджувала всі здобуті англійцями права, а саме:

король не мав права збирати податки без згоди парламенту;

не міг нікого піддавати страті без згоди парламенту;

не повинен створювати надзвичайних судів;

не мав права влаштовувати військові постої тощо.

Підписавши цей документ, Карл І, одначе, не збирався його виконувати. Тільки-но було виділено кошти, він зігнорував умови договору і протягом 11 років взагалі не скликав парламенту. Для покриття своїх витрат він поширив на всю Англію корабельний податок (щитові гроші) — обов'язок прибережних областей утримувати флот. Для придушення невдоволених було розширено діяльність надзвичайних судів (“верховна комісія”, “зоряна палата”).

З Англії почалася масова еміграція до Північної Америки. Занепокоєний цим Карл I заборонив її під загрозою жорстоких покарань.

Поштовхом до відкритого виступу проти короля стала спроба накинути Шотландії англіканську церкву. Перше богослужіння в Единбурзі було перерване віруючими, а по деякім часі (1637 р.) шотландці стали до зброї, щоб захистити свою церкву (пресвітеріанську). Король вирішив придушити цей виступ силою. Війна набула затяжного характеру. Ресурси Карла І швидко вичерпались, і він змушений був 1640 р. скликати парламент, щоб дістати згоду на збирання нових податків. Цей парламент увійшов до історії під назвою Довгий, оскільки його члени домоглися від короля згоди, що не будуть розходитися доти, доки самі не визнають це за потрібне.

Парламент виставив королю ряд вимог, що їх Карлу І довелося виконати. Надзвичайні суди і корабельний податок було скасовано. Король зобов'язувався скликати парламент не менше ніж через три роки. Також парламент відмовив королю в праві на очолювання армії, яка вирушала на придушення повстання в Ірландії, остерігаючись, щоб ці війська не було використано проти парламенту.

Парламентарі домоглись ув'язнення архієпископа Лода і страти найвпливовішого радника короля графа Стаффорда.

3. Початок революції. Громадянська війна

У січні 1642 р. Карл І залишив Лондон і вирушив на північ, де в нього було найбільше прихильників. 22 серпня 1642 р. король оголосив війну парламентові. У країні спалахнула громадянська війна.

Військо короля складалося з дворян (кавалерів) і прихильників англіканської церкви. Парламентське військо (яке дістало назву “круглоголові” за форму зачіски) складалося в основному з пуритан і прихильників парламенту.

Попервах армія парламенту зазнавала поразок, але завдяки рішучим діям Олівера Кромвеля, який очолив її, ситуація змінилася.

Постать в історії

О. Кромвель був дрібнопомісним дворянином і належав до секти індепендентів (незалежних), що виступали за повну незалежність церкви від держави, а в політичному плані обстоювали республіканську форму правління. Він відзначився тим, що в парламенті дуже різко виступав проти короля. Коли розпочалася громадянська війна, Кромвель за згодою парламенту на власний кошт спорядив два кавалерійські полки, до яких добирав людей зі стійкими релігійними переконаннями (індепендентів). Зразково дисципліновані, хоробрі, віддані вождеві, об'єднані спільними релігійними й політичними переконаннями, полки Кромвеля започаткували нову парламентську армію. Ця армія дістала назву армії “нового зразка”, її солдатів називали “залізнобокими”.

Реформована Кромвелем армія завдала королівським військам поразок у битвах під Мортон-Муре (1644 р.) і Несбі (1645 р.). Втративши будь-яку підтримку, Карл І втік до Шотландії, але шотландці продали короля парламентові за 400 тис. фунтів.

Після ув'язнення короля парламент прийняв низку законів. Усю землю було проголошено приватною власністю її володарів (окрім селян); торговельно-промислові верстви суспільства домоглися повної свободи підприємницької діяльності та знищення монополій; землі короля, його прихильників та церкви було розпродано або віддано солдатам як плату за службу.

Кромвель, будучи палким прихильником республіканських ідеалів, відіграв вирішальну роль у долі короля. Парламент схилявся до збереження королівської влади; Кромвель із відданими йому військами вступив до Лондона та усунув із парламенту прихильників монархії. Згодом було створено суд, який засудив короля до страти. 30 січня 1649 р. Карлові I відрубали голову. Після цього в парламенті було скасовано палату лордів, Англію проголошено республікою. Законодавчу владу передано Довгому парламенту, виконавчу — Державній раді. Але фактичним правителем країни став Кромвель.

4. Англійська республіка

Після страти короля і проголошення республіки до влади в країні прийшли індепенденти. Будучи фанатично віруючими, вони розпочали будівництво держави відповідно до свого тлумачення Святого Письма, як вони його розуміли.

Держава, на їхню думку, повинна будуватися на тих самих засадах, що й громади віруючих, тобто на основі ідеї суспільного договору, який передбачав взаємне визнання прав та обов'язків членів колективу чи громадян.

Крім того, індепенденти не терпіли будь-якого іншого тлумачення Святого Письма і тому одразу розпочали репресії проти інших релігійних сект. Найбільше постраждали дигери (“справжні урівнювачі”), які розорювали пустища, вважаючи, що вони не можуть бути чиєюсь власністю, а отже, є спільними. Дигери вважали, що в суспільстві всі мають працювати на спільне благо на чолі з вибраними наглядачами. У держави не повинно бути грошей, а за купівлю-продаж слід карати на горло.

Кромвель, ясна річ, не поділяв поглядів дигерів. Він був твердо переконаний, що приватна власність є невід'ємним правом кожної людини, а встановлення майнової рівності — це порушення англійських традицій.

Інша секта — левелери (“урівнювачі”), на чолі з Джоном Лільберном, стверджувала: оскільки перед Богом усі рівні, то слід для всіх встановити рівні права. З цього твердження випливали їхні вимоги: встановлення загального виборчого права для чоловіків, ліквідація палати лордів, скасування “гнилих містечок” (міста, які в минулому здобули право посилати своїх депутатів до парламенту, але згодом занепали) та ін. Урівнювачі оголошували народ джерелом влади. Левелери свого часу відіграли вирішальну роль у страті короля і в реформі парламенту. Але й вони зазнали гонінь і переслідувань.

Перемігши у громадянській війні, О. Кромвель з відданою армією здійснив каральні походи в Шотландію, яка визнала своїм королем Карла ІІ, сина страченого Карла І. Наступною жертвою стала Ірландія, католики якої допомагали англійському королю в боротьбі проти парламенту. Походи в Шотландію та Ірландію суттєво відрізнялися від династичних війн середньовіччя. Вони започаткували майбутню англійську колоніальну імперію.

Важливим для колоніальної експансії та морської першості став виданий 1651 р. Навігаційний акт, за яким усі товари, що потрапляли до Англії, могли перевозитися лише англійськими суднами або ж суднами країни-виробника. Цей акт, спрямований проти голландців, які вели посередницьку торгівлю, призвів до війни проти Голландії, в якій остання зазнала поразки.

5. Протекторат Кромвеля

З моменту проголошення республіки верховна влада в країні належала залишкам Довгого парламенту, в якому після всіляких “чисток” залишилися виключно індепенденти. Другою важливою силою в державі була армія, яка підкорялась особисто О. Кромвелю. Її багнети забезпечили проведення всіх тогочасних реформ.

Тривале правління Довгого парламенту викликало обурення населення, особливо армії, яка протягом значного часу не отримувала платні, тоді як депутати збагачувалися завдяки зловживанням під час продажу королівського майна. Армія вимагала нових виборів. Кромвель розігнав Довгий парламент і скликав конвент (Установчі збори), де були самі лише індепенденти. Цей конвент назвали “парламентом святих” (через побожність депутатів). “Святі” прийняли низку важливих реформ:

оголосили свободу совісті (віросповідань);

запровадили цивільний шлюб;

запровадили вибори священиків мирянами і скасували церковну десятину;

вирішили замінити стару (прецедентну) систему судочинства, що спиралася на закони різних часів, новою, заснованою на єдиному судовому уставі (кодексі), прийнятому 1653 р.

Проти таких реформ виступили священики, юристи, а також армія. О. Кромвель розпустив “парламент святих”. За згодою армії було прийнято нову конституцію (“Знаряддя управління”), розроблену комісією під керівництвом генерала Ламберта. Схвалена 16 грудня 1653 р. Державною радою, вона передавала всю владу Оліверові Кромвелю — лорду-протектору Англії, Шотландії та Ірландії. Кромвель зосереджував у своїх руках усю виконавчу владу, діставав право затверджувати членів Державної ради, а також право збирати податки в розмірах, достатніх для утримання армії. Після цього в руках Кромвеля опинилося більше влади, ніж у короля напередодні революції.

Законодавчу владу, за конституцією, було передано однопалатному парламентові, який складався з депутатів від найважливіших міст країни.

Прийняття конституції 1653 р. свідчило про те, що народ був невдоволений як монархією, так і республікою.

Парламент, обраний за новою конституцією, виявив непокору Кромвелю. Парламентарі вимагали свободи віросповідань і політичної діяльності. Кромвель, погоджуючись із першою вимогою, категорично відкидав другу. Зрештою, він розпустив парламент, країну переділив на 14 військових округів, в яких усю повноту влади передав призначеним ним генерал-майорам. Прихильників короля було обкладено спеціальним податком. Святкування Великодня і Трійці було заборонено, як і недільні гуляння, спортивні змагання. Головними заняттями визначалися праця і молитва.

Отже, протекторат Кромвеля виявився військово-релігійною диктатурою. Ця диктатура трималася на авторитеті сили, пуританських уявленнях про життя та успіхах Кромвеля у зовнішній політиці.

Так, англійська армія оволоділа містом Дюнкерком у Бельгії, що знаходилася під владою Іспанії. Англійський флот захопив острів Ямайку і розгромив іспанський флот біля Канарських островів, відкривши дорогу англійській торгівлі в Карибському і Середземному морях. “Ключі від континенту, — казали про Кромвеля, — висять у нього на поясі”.

6. Реставрація Стюартів

У 1658 р. Кромвель помер, залишивши своїм наступником сина Річарда. Проте останній не зумів довго протриматися при владі. На відміну від батька, він не мав ані політичного, ані воєнного обдаровання, а головне — підтримки армії та парламенту. Він швидко перетворився на маріонетку генералітету і, зрештою, змушений був відмовитися від звання протектора. За цим сталася неодноразова зміна урядів.

Торгово-промислові та аристократичні верстви, занепокоєні можливими виступами населення, вирішили запросити сина страченого короля — Карла ІІ. Командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, дійшовши згоди з Карлом ІІ, який жив у Голландії, запросив його на престол. У 1660 р. в Англії було здійснено політичну реставрацію — відновлено правління династії Стюартів.

Карл ІІ був вродливим, здібним і тямущим, але віддавав перевагу розвагам і насолодам. Королівську владу розглядав як абсолютну.

Насамперед король наказав вчинити прилюдну розправу над убивцями батька. Останки О. Кромвеля було викопано з могили, спалено, попіл заряджено в гармату і вистрілено. Було відновлено правління англіканської церкви, незначну частку земель повернуто колишнім власникам. Проте правити країною, як раніше, вже було неможливо. Парламент, у якому засідали представники буржуазії та нового дворянства, суворо стояв на охороні своїх прав, установивши жосткий контроль над фінансами, діяльністю міністрів. Будь-який член парламенту, що визнавав за королем право милувати міністрів, оголошувався зрадником і порушником прав і привілеїв парламенту.

Цікаво знати

Утворення політичних партій. Парламент суворо стежив за тим, щоб король не видавав будь-яких законодавчих актів. Скоро в парламенті утворилися дві політичні партії: торі та віги. Торі відзначалися прихильністю до королівської влади, обстоювали непорушність королівських прав, існуючих порядків. Віги в усіх суперечках захищали парламент і виступали за реформи економіки, державного устрою, церкви.

Обидві партії брали активну участь у боротьбі парламенту проти короля. Особливо ця боротьба загострилася 1679 р., коли парламентська опозиція (віги) стала вимагати позбавлення прав на престол молодшого брата короля герцога йоркського, оскільки той був католиком. Проте Карл ІІ не пішов на поступки опозиції та розпустив парламент. Лідера опозиції було страчено. Незважаючи на такі рішучі дії, король не зміг установити абсолютної влади і зламати опір парламенту.

7. Яків ІІ. Декларація про віротерпимість

У лютому 1685 р. Карл ІІ помер. Новим королем став Яків ІІ. Він продовжив політику свого попередника щодо відновлення абсолютної влади. Підтримку в боротьбі проти парламенту він сподівався знайти за кордоном, зокрема у французького короля Людовіка XIV. Будучи фанатичним католиком, він призначав своїх одновірців на державні посади після прийняття Декларації про віротерпимість, розпустив парламент і став правити одноосібно. Обурювала англійців і профранцузька зовнішня політика короля.

Через таку політику короля в опозиції опинились як торі, так і віги. Вони об'єднались у боротьбі за законодавчі права парламенту. Парламентарі таємно запросили на англійський престол правителя Голландії Вільгельма Оранського.

8. Славна революція

Восени 1688 р. Вільгельм висадився на англійському узбережжі та рушив зі своєю армією до Лондона. Народ зустрічав його з радістю. Яків утік до Франції. Так в Англії відбувся двірцевий переворот, що дістав назву “славної революції”. Вона завершила тривалу боротьбу парламенту і короля. В Англії встановилася парламентська монархія.

Під час вступу на престол парламентарі вручили Вільгельму ІІІ Декларацію прав (Білль про права), в якій було викладено права та обов'язки законодавчої (парламенту) та виконавчої (короля та його міністрів) влади. Декларація забороняла королю видавати закони, збирати податки з народу, скликати армію без згоди на те парламенту. В ній підкреслювалося, що народ має право усунути негідного короля і на його місце посадити іншого, а також змінити порядок престолонаслідування.

У період правління Вільгельма ІІІ було закладено основоположні принципи існування англійської політичної системи. Депутати парламенту переобиралися через три роки. Король формував уряд із представників тієї партії, яка мала більшість у парламенті. Отже, король став правити державою через парламент. Змагання за владу партій заклали основу двопартійної системи в Англії.

9. Значення й наслідки революції

Англійська революція стала однією з найвизначніших подій в історії людства XVII ст. Вона справила значний вплив не лише на розвиток Англії, а й на процес становлення всієї європейської цивілізації нового часу.

Англійська революція складалася з двох окремих революцій. Внаслідок першої революції, яку історики називають пуританською, було покладено край правлінню Карла І, що правив Англією фактично як абсолютний монарх. Англію було проголошено республікою, в якій вирішальну роль протягом усього її існування відігравав Олівер Кромвель. У країні фактично було встановлено диктатуру, що спиралася на суворі пуританські ідеали. Після смерті О. Кромвеля англійці побажали відновити монархію, і на престолі опинився син страченого короля Карл ІІ Стюарт.

Друга революція, яка дістала назву славної, відбулася мирно, без пролиття крові. Бажання короля Якова ІІ відновити абсолютизм і католицизм в Англії підштовхнули англійців до пошуків нового короля. Їхній вибір зупинився на Вільгельмі Оранському — знаному в усій Європі палкому захисникові протестантських ідеалів. Парламент проголосив Вільгельма Оранського новим королем Англії та прийняв славнозвісну Декларацію прав (Білль про права). Цей документ став одним із найважливіших для формування нової європейської цивілізації. З нього почалася ера свободи, як уважають європейські історики. Наступний крок на цьому шляху було зроблено ще через кілька місяців, коли парламент прийняв Акт про віротерпимість, який встановлював, на додачу до політичної, релігійну свободу.

Історичне значення революції полягає в тому, що внаслідок неї в Англії встановився новий економічний і суспільно-політичний лад. В економічній сфері було знищено все те, що заважало розвиткові ринкових відносин і товарного виробництва. Після революції розпочався промисловий переворот, внаслідок якого Англія перетворилася на одну з найрозвиненіших країн світу. Її стали називати “майстернею світу”. Промислова перевага над іншими країнами дозволила Англії перебрати першість і в торгівлі. Англійці опанували морські торговельні шляхи, створили могутню імперію з величезними колоніальними володіннями.

У політичному житті утвердилася конституційна монархія, в якій влада короля обмежувалася парламентом, що відображав інтереси різних верств англійського суспільства.

Величезним було й міжнародне значення англійської революції. Вона справила вплив на розвиток різних народів і континентів. Під впливом її ідеалів розпочалася боротьба північноамериканських колоній, яка привела до утворення США.

Політичні ідеали англійської революції стали взірцем для інших країн Європи: спираючись на ці ідеали, вони почали створювати політичні програми для власних революцій.

Роль, яку відіграла англійська революція XVII ст. в розвиткові Європи і всього світу, дає привід розглядати її як подію не тільки англійської, а й всесвітньої історії.

Документи. Факти. Коментарі

а) Із звинувачувального акта проти короля Англії Карла І

Названий Карл Стюарт, зробившись королем Англії, у такий спосіб перебрав відповідальний обов'язок керувати країною у згоді з її законами, а не будь-яким іншим чином; із огляду на це він повинен був використовувати владу, яку отримав, для користі й добробуту свого народу і для охорони його прав і свобод. Одначе, внаслідок злочинних намірів установити й тримати в своїх руках необмежену тиранічну владу для управління країною, знищити права й свободи народу, знищити і зробити непотрібними всі основи цих прав... названий Карл Стюарт оголосив зрадницьку й злочинну війну проти чинного парламенту і народу... Названий Карл Стюарт був натхненником і причиною того, що було вбито тисячі вільних людей нашого народу в багатьох місцях нашої країни внаслідок вторгнень інших держав. Всі злочинні плани і дії названого Карла Стюарта провадилися для здійснення його особистих інтересів.

Зі сказаного вище випливає, що названий Карл Стюарт був і є натхненником, автором і продовжувачем жорстоких і кривавих війн; і тому він є винуватцем усіх зрад, убивств, грабунків, пожеж, збитків і нещасть нашого народу, що були здійснені під час названих вище війн та були спричинені ними.

б) Відповідь Карла І на висунуті звинувачення

Не може бути судових справ проти будь-якої людини інакше, ніж на основі Божих і суспільних законів країни, в якій він живе. Я переконаний, що цей процес не може бути виправданий Божими законами, або навпаки, підкорення королю дуже ясно визначається Старим і Новим Заповітом... Що стосується законів нашої країни, то я переконаний, що жоден учений юрист не буде твердити, що може бути висунуто звинувачення королю, бо такі звинувачення можуть іти лише від його імені, а один із принципів права каже, що король не може бути неправим... Навіть припускаючи, хоч і не погоджуючись із тим, що народ Англії уповноважив вас на ту владу, на яку ви претендуєте, я не бачу нічого, що ви могли б навести на доказ цього. Тому що, безперечно, ви ніколи не ставили такого запитання навіть десятій частині цього королівства. Ви явно чините несправедливість стосовно до навіть найбіднішого селянина, якщо не питаєте його згоди на це...

Поміркуйте:

1.Порівняйте обидва документи. Висловіть своє ставлення до аргументів, що містяться в них.

2.Дайте історичну оцінку страти короля.

Запитання і завдання

1.Назвіть основні причини революції середини XVII ст. в Англії. Які основні суспільні верстви виступали проти існуючих феодальних порядків?

2.Яку внутрішню та зовнішню політику провадили королі з династії Стюартів?

3.Що стало поштовхом до відкритого протистояння короля та парламенту? Які верстви суспільства підтримували короля, а які — парламент у громадянській війні?

4.Чому армія парламенту спершу зазнавала поразок, а потім почала перемагати?

5.Схарактеризуйте діяльність О. Кромвеля та оцініть його дії у громадянській війні.

6.Які реформи були проведені парламентом після перемоги у громадянській війні?

7.Яку роль відігравала релігія у подіях громадянської війни?

8.Які сили доступилися до влади в Англії внаслідок громадянської війни? На яких засадах було створено Англійську республіку?

9.З'ясуйте основні ідеї левелерів та дигерів.

10.Чому протекторат О. Кромвеля визначають як військову диктатуру? Чиї інтереси вона захищала?

11.Охарактеризуйте політичний курс О. Кромвеля за схемою:

а) внутрішня політика;

б) зовнішня політика.

12.Складіть історичний портрет О. Кромвеля.

13.З'ясуйте причини реставрації Стюартів.

14.Чому було повалено режим протекторату?

15.Які верстви підтримували відновлення монархії та чому?

16.Які політичні партії було створено в парламенті? Чиї інтереси вони захищали? Чому в Англії сформувалася двопартійна система?

17.Яку політику провадили Стюарти після відновлення своєї влади? Чи можна вважати події 1688—1689 рр. революцією?

18.Розкрийте наслідки і значення Англійської революції.

Запам'ятайте дати:

1640 р. — Початок революції в Англії.

1649 р. — Страта короля Карла І і проголошення Англії республікою.

1653—1658 рр. — Протекторат Кромвеля.

1688 р. — Славна революція; встановлення в Англії конституційної монархії.

Московська держава

Основні дати та події: 1549 р. — перший Земський собор, 1550 р. — написання «Судебника», 1551 р. — Церковний собор, 1530—1584 рр. — правління Івана IV, 1606 р. — повстання під проводом Івана Болотникова, 1613 р. — обрання царем Михайла Романова, 1670—1671 рр. — повстання Степана Разіна.

Історичні постаті: Іван IV, Єрмак, «Смутні часи», Борис Годунов, Лжедмитрій І, Василій Шуйський, Кузьма Мінін, Дмитро Пожарський, Михайло Романов, Никон, протопіп Авакум, Степан Разін.

Повторення вивченого

Вставте пропущені слова.

Сигізмунд ІІІ вирішив скористатися загостренням внутрішньополітичної ситуації в Росії та підтримав … (Лжедмитрія І), який зазнав поразки. Але експансія на схід на цьому не припинилася, і невдовзі він висунув на московський престол свого сина … (Владислава). Проте всі його спроби були невдалими, і в 1612 р. поляки були вигнані з … (Москви).

1. Правління Івана IV Грозного

У першій половині ХVІ ст. для Московського царства були характерні такі процеси: тривало зростання території та населення; відбувалася остаточна ліквідація феодальної роздробленості; посилювалося кріпацтво; формувалося самодержавство та виникало помісне землеволодіння.

За часів правління Василія ІІІ (1505—1533 рр.) було завершено об’єднання Московського царства, яке стало найбільшою за розмірами державою у світі. Після смерті Василія III на московському престолі опинився його трирічний син Іван IV (1533—1584 рр.).

За малолітнього царя фактично державою правила його мати Олена Глинська, але після її раптової смерті в 1538 р. влада перейшла до конкуруючих боярських угруповань. Боярське всевладдя тривало до 1547 р., коли Іван IV прийняв царство.

Перші кроки правління Івана IV супроводжували його товариші, які об’єдналися у Вибрану раду (1549—1560 рр.). У ці часи були здійснені такі заходи:

• скликання першого Земського собору (представницького органу) (1549 р.);

• прийняття «Судебника» — загальнодержавної збірки законів (1550 р.);

• виникнення постійного війська — стрільців та формування гвардії царя — Вибраної тисячі;

• формування органів центрального управління — приказів;

• проведення заходів з обмеження місництва — отримання військових посад за знатність;

• проведення «Стоглавого» церковного собору, який уніфікував обряди (1551 р.);

• упорядкування податкової системи та скасування «кормлінь»;

• запровадження єдиної грошової одиниці — рубля, трохи пізніше з’являється копійка.

Московське царство посідало активну позицію і в зовнішній політиці.

Напрямок Події
Південь 1556—1559 рр. — походи проти Кримського ханства
Схід 1552 р. — підкорення Казанського ханства, 1556 р. — підкорення Астраханського ханства, 1582 р. — початок підкорення Сибіру, прийняття в підданство Удмуртії та Башкирії
Захід 1558—1583 рр. — Лівонська війна — боротьба за вихід до Балтійського моря, була програна
Північ Середина XVI ст. — установлення торговельних зв’язків з Англією через Біле море

Поразки в Лівонській війні приводять до розриву царя з Вибраною радою. Іван ІV починав правити самостійно, у Московському царстві встановилося необмежене самодержавство. Цей період отримав назву «опричнина» (1565—1572 рр.). Держава була поділена на земщину (управляло земство) та опричнину (управляв цар). Було сформоване опричне військо (6 тис. осіб) на чолі з Малютою Скуратовим, почався період терору. Результатом опричнини стало:

• знищення більшої частини боярства — ліквідація станової монархії;

• занепад господарства;

• значне скорочення населення (загинули десятки тисяч людей);

• знищення системи формування армії;

• завершення формування самодержавства (все населення стало холопами царя);

• військові поразки (Лівонська війна, походи кримського хана).

У 1572 р. Іван ІV заборонив опричнину, розігнав опричне військо, але арешти і страти тривали до самої смерті царя у 1584 р.

2. «Смутні часи». Воцаріння династії Романових

Після смерті Івана IV московський трон успадкував його середній син Федір Іванович (1584—1598 рр.) — хвороблива та безвольна людина, нездатна самостійно управляти державою. Уся влада опинилася у боярина Б. Годунова, сестра якого, Ірина, була дружиною нового царя. Б. Годунов спробував стабілізувати становище — зупинив арешти, досяг зміцнення держави у зовнішній політиці, почав масштабні будівельні роботи. Після смерті Федора Івановича Земський собор обрав царем Б. Годунова. У 1601 р. в державі розпочався голод, який тривав декілька років. Уряд Б. Годунова не впорався з кризою — тисячі людей померли, десятки тисяч стали жебраками. У країні почали поширюватися чутки про «чудесне спасіння» царевича Дмитрія. У Польщі з’явився чернець Григорій Отреп’єв, який проголосив себе царевичем (в історію він увійшов як Лжедмитрій І). Підтриманий поляками та запорозькими козаками, Лжедмитрій І вторгся в Московське царство. Раптова смерть Бориса Годунова та масова підтримка населення відкрили перед ним ворота Москви. Майже рік Лжедмитрій І пробув у Москві, але в результаті боярського заколоту був убитий. Земський собор обрав на престол Василія Шуйського. У цей час відбулося потужне народне повстання під проводом І. Болотникова. Повстання зазнало поразки, а до Москви вже прямувало військо Лжедмитрія ІІ. Узяти Москву він не зміг і укріпився в таборі біля с. Тушино (за що його прозвали «тушинським злодієм»). В. Шуйський запросив на допомогу шведські війська, але був скинутий. Державу очолила рада бояр — «семибоярщина», яка звернулася по допомогу до польського короля і запропонувала престол його сину — королевичу Владиславу. Польські війська увійшли до Москви.

Іноземна інтервенція призвела до виникнення народного руху. Народне ополчення на чолі зі старостою К. Мініним і воєводою Д. Пожарським звільнило Москву від загарбників.

У 1613 р. Земський собор обрав на царство М. Романова. «Смутні часи» закінчилися. Правління нової династії — Романових — привело до закріплення самодержавства. За М. Романова, а потім його сина Олексія (1645—1676 рр.) Московська держава стала абсолютною монархією. У 1649 р. був прийнятий новий кодекс законів — Соборне уложення, що значно посилило владу царя та запровадило кріпацтво. Погіршення становища населення привело до повстань. У Москві спалахнули «соляний» та «мідний» бунти, а на Волзі в 1670 р. розпочалося повстання на чолі зі С. Разіним. Повстанці захопили багато міст, але були розбиті під Симбірськом.

Московське царство дедалі більше віддалялося від Європи.

Церковний розкол. Реформа патріарха Никона

У середині ХVІ ст. православна церква мала статус державної, але втрачала авторитет. Реформувати її взявся патріарх Никон. Зміни в церковному житті були потрібні для уніфікації обрядів, які в Московському царстві поєднувалися з обрядами православних народів Східної Європи та Балкан.

Почали переписуватися богослужбові книги, а невдовзі були внесені зміни і в обряди. За наказом патріарха всі віруючі мали хреститися трьома пальцями (а не двома, як було раніше). Зазнали змін і деякі інші обряди, а ікони, написані в західноєвропейському, а не візантійському стилі, були заборонені.

Реформа призвела до розколу. Супротивники нововведень стали називатися «старообрядці», або «розкольники». Їх очолив протопіп Авакум. Тисячі людей тікали на окраїни держави, в ліси, де утворювали общини і жили за старими обрядами.

Влада підтримала церковну реформу. Противників реформ відлучили від церкви, багато з них було страчено.

Під час проведення реформ патріарх Никон почав зазіхати на царську владу, намагаючись її обмежити. У 1666 р. рішенням церковного собору Никона було позбавлено сану і відправлено простим ченцем до Ферапонтового монастиря. А в 1682 р. лідера «старообрядців» протопопа Авакума було страчено.

3. Росія та українські землі

У середині ХVІ ст. в Україні йшла Визвольна війна на чолі з Б. Хмельницьким. Шукаючи союзників, гетьман звертався до різних держав. Після декількох поразок польських військ у 1653 р. Земський собор вирішив «військо запорозьке з містами і землями прийняти під свою государеву висо

Кiлькiсть переглядiв: 103

Коментарi